БЕРЛІПРИЛ® ПЛЮС 10/25

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: БЕРЛІН-ХЕМІ АГ (МЕНАРІНІ ГРУП) (кінцеве пакування. контроль та випуск серії)/БЕРЛІН-ХЕМІ АГ (МЕНАРІНІ ГРУП) (виробництво "in bulk", контроль серій), Німеччина/Німеччина

Міжнародна непатентована назва: Enalapril and diuretics

АТ код: C09BA02

Форма випуску: Таблетки, 10 мг/25 мг №20 (10х2), № 30 (10х3) у блістерах

Діючі речовини: 1 таблетка містить еналаприлу малеату 10 мг та гідрохлортіазиду 25 мг

Допоміжні речовини: Лактози моногідрат; магнію карбонат легкий; желатин; заліза оксиду гідрат жовтий (Е 172), натрію крохмальгліколят (тип А); кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат

Фармакотерапевтична група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту

Показання: Ессенціальна гіпертензія.
Берліприл плюс 10/25 показаний тоді, коли зниження артеріального тиску недостатнє при застосуванні монотерапії еналаприлом малеатом.
Цей лікарський засіб може застосовуватися для заміни комбінованої терапії еналаприлом малеатом 10 мг та гідрохлортіазидом 25 мг при стабільному стані хворого при цих дозах.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3 роки

Номер реєстраційного посвідчення: UA/5853/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

БЕРЛІПРИЛâ ПЛЮС 10/25

(BERLIPRIL® PLUS 10/25)

 

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить еналаприлу малеату 10 мг та гідрохлортіазиду 25 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат; магнію карбонат легкий; желатин; заліза оксиду гідрат жовтий (Е 172), натрію крохмальгліколят (тип А); кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

 

 

Лікарська форма. Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Еналаприл і діуретичні засоби. Код АТС С09В А02.

 

Клінічні характеристики.

Показання. Ессенціальна гіпертензія.

Берліприлâ плюс 10/25 показаний тоді, коли зниження артеріального тиску недостатнє при застосуванні монотерапії еналаприлом малеатом.

Цей лікарський засіб може застосовуватися для заміни комбінованої терапії еналаприлом малеатом 10 мг та гідрохлортіазидом 25 мг при стабільному стані хворого при цих дозах. 

 

Протипоказання.

-          Підвищена чутливість до еналаприлу або до інших інгібіторів ангіотензин-перетворювального ферменту (АПФ), діуретичних засобів групи тіазидів, засобів групи сульфонамідів/препаратів сульфонілсечовини або до будь-якої іншої допоміжної речовини лікарського засобу;

-          ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений застосуванням інгібітору АПФ;

-          спадкова/вроджена схильність до ангіоневротичного набряку;

-          тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) та лікування методом гемодіалізу, анурія;

-          стеноз ниркових артерій;

-          тяжкі порушення функції печінки;

 

Спосіб застосування та дози.

Цей лікарський засіб не показаний для початкового лікування ессенціальної гіпертензії. На перших етапах слід підбирати оптимальні дози його окремих компонентів. За необхідності хворому призначають застосування комбінованого препарату з фіксованими дозами діючих речовин замість монотерапії.

Стандартна добова доза препарату становить 1 таблетка на добу. Таблетку приймають незалежно від вживання їжі, вранці, і запивають достатньою кількістю рідини, наприклад склянкою води.

При переведенні хворих з монотерапії еналаприлом на препарат Берліприлâ плюс 10/25, особливо хворих з водно-електролітними порушеннями (наприклад після блювання, діареї, лікування діуретичними засобами), з тяжкою серцевою недостатністю, тяжкою формою артеріальної гіпертензії у тому числі ниркового походження, можливе значне зниження артеріального тиску, тому такі хворі повинні перебувати під наглядом приблизно 8 годин після застосування першої дози.

Ниркова недостатність (кліренс креатиніну – 30-80 мл/хв). Берліприлâ плюс 10/25 протипоказаний хворим з тяжкою нирковою недостатністю. Його призначення можливе хворим, у яких кліренс креатиніну становить > 30 але < 80 мл/хв, але тільки після підбору діючих речовин окремо. У таких хворих доза рекомендована початкова доза еналаприлу становить         5-10 мг.

Хворі літнього віку. Дані про взаємозв’язок ефективності та безпеку препарату з віком пацієнта відсутні. При застосуванні препарату треба враховувати функцію нирок.

 

Побічні реакції. Для оцінки частоти виникнення побічних дій використовується така класифікація: дуже часто: ≥ 1/10; часто: ≥ 1/100 і < 1/10; іноді: ≥ 1/1000 і < 1/100; рідко: ≥ 1/10000 і < 1/1000; дуже рідко: < 1/10000; не відомо: за наявними даними частоту встановити неможливо.

ЕНАЛАПРИЛ.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

Іноді: анемія, у тому числі апластична та гемолітична.

Рідко: нейтропенія, зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

Порушення з боку ендокринної системи.

Не відомо: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону (SIADH).

Порушення харчування та обміну речовин.

Іноді: гіпоглікемія, анорексія.

Психічні порушення.

Часто: депресія.

Рідко: незвичні сновидіння, порушення сну.

Порушення з боку нервової системи.

Часто: головний біль.

Іноді: сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, запаморочення.

Порушення з боку органа зору.

Дуже часто: розпливчатість зору.

Порушення з боку вуха та лабіринту.

Іноді: шум у вухах.

Порушення з боку серцево-судинної системи.

Дуже часто: запаморочення.

Часто: артеріальна гіпотензія, у тому числі ортостатична, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія.

Іноді: припливи, пальпітація, інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу, вірогідно на тлі тяжкої артеріальної гіпотензії у хворих групи ризику.

Рідко: синдром Рейно.

Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.

Дуже часто: кашель.

Часто: задишка.

Іноді: ринорея, біль у горлі або осиплість голосу, бронхоспазм/астма.

Рідко: легеневі інфільтрати, респіраторний дистрес-синдром (у тому числі пневмоніт та набряк легень), риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

Порушення з боку травного тракту.

Дуже часто: нудота.

Часто: діарея, біль у животі, зміна смакового сприйняття.

Іноді: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспептичні розлади, запор, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, метеоризм.

Рідко: стоматит/афтозний стоматит, глосит.

Дуже рідко: ангіоневротичний набряк кишечнику.

Порушення з боку гепатобіліарної системи.

Рідко: печінкова недостатність, некроз печінки (іноді з летальним кінцем), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холестаз, у тому числі із жовтяницею, холецистит (зокрема у хворих з діагностованим холелетіазом).

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Часто: висипання (екзантема), гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (були повідомлення про  набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані).

Іноді: посилене потовиділення, шкірний свербіж, кропив’янка, алопеція.

Рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія, пурпура, шкірна форма системного червоного вовчака.

Описаний симптомокомлекс, який включає такі явища: підвищення температури, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний титр АНА (антиядерних антитіл), підвищення ШОЕ, еозинофілію, лейкоцитоз. Також можливі висипання, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції.

Порушення з боку опорно-рухового апарату. 

Часто: судоми м’язів.

Іноді: артралгії.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів.

Іноді: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія.

Рідко: олігурія, інтерстиціальний нефрит.

Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Іноді: імпотенція.

Рідко: гінекомастія.

Системні порушення та ускладнення у місці введення.

Дуже часто: астенія.

Часто: підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці.

Іноді: загальне нездужання, підвищення температури тіла.

Додаткові методи дослідження.

Часто: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові.

Іноді: підвищення рівня сечовини у крові, гіпонатріємія.

Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові.

 

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Інфекції та інвазії.

Рідко: сіаладеніт.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: лейкопенія, нейтропенія або агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку.

Порушення з боку імунної системи.

Рідко: анафілактичний шок.

Порушення харчування та обміну речовин.

Дуже часто: гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітні порушення, у тому числі гіпонатріємія та гіпокаліємія, підвищення рівня холестерину та тригліцеридів у крові.

Іноді: подагра, анорексія, втрата апетиту.

Дуже рідко: метаболічний алкалоз.

Психічні порушення.

Рідко: неспокій, депресія, порушення сну.

Порушення з боку нервової системи.

Часто: переднепритомний стан, головний біль.

Рідко: парестезія.

Порушення з боку органа зору.

Іноді: ксантопсія, оборотна розмитість зору.

Порушення з боку вуха та лабіринту.

Дуже рідко: запаморочення.

Кардіологічні порушення.

Часто: пальпітація.

Рідко: порушення ритму серця.

Порушення з боку судинної системи.

Часто: ортостатична гіпотензія.

Рідко: некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).

Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.

Іноді: дихальна недостатність (у тому числі пневмоніт та набряк легень).

Порушення з боку травного тракту.

Часто: подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит.

Порушення з боку гепатобіліарної системи.

Іноді: жовтяниця (на тлі внутрішньопечінкового холестазу).

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Іноді: реакції фотосенсибілізації, висипання, кропив’янка.

Рідко: шкірні реакції, що нагадують шкірну форму системного червоного вовчака, реактивація шкірної форми червоного вовчака, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз.

Порушення з боку опорно-рухового апарату.

Рідко: судоми м’язів.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів.

Іноді: інтерстиціальний нефрит.

Рідко: порушення функції нирок.

Системні порушення.

Часто: загальна слабкість.

Іноді: підвищення температури тіла.

Додаткові методи досліджень.

Часто: оборотне підвищення у сироватці крові рівня речовин, що виводяться нирками (креатинін, сечовина, сечова кислота).

 

Передозування. Спеціальних вказівок по лікуванню хворих із передозуванням препарату Берліприл® плюс 10/25 немає. Лікування носить симптоматичний та підтримуючий характер. У випадку передозування слід припинити застосування препарату, хворий повинен перебувати під медичним наглядом. Лікування. Можливими заходами по усуненню передозування є штучне блювання, застосування активованого вугілля та проносних засобів у тому випадку, коли препарат було прийнято нещодавно, а також боротьба зі зневодненням, порушенням електролітного балансу та артеріальною гіпотензією за допомогою загальноприйнятих методів.

Еналаприлу малеат. Дотепер найчастішою ознакою передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що розпочинається приблизно через 1 годину після застосування таблеток та супроводжується блокадою ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та ступором. При передозуванні інгібіторами АПФ можуть розвиватися такі симптоми: гостра судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, стан тривоги та кашель. Були повідомлення про випадки перорального застосування 300 мг та 400 мг еналаприлу, що призвело відповідно до підвищення рівня еналаприлу в сироватці крові у 100 та 200 разів порівняно з рівнями, що зазвичай спостерігаються при застосуванні терапевтичних доз. Лікування. Для лікування передозування рекомендується внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду. При появі артеріальної гіпотензії хворого слід перевести у горизонтальне положення. Можливо проведення внутрішньовенної інфузії ангіотензину ІІ та/або препаратів катехоламінової групи. Якщо застосування еналаприлу відбулося нещодавно, показані такі заходи по його виведенню з організму: штучне блювання, промивання шлунка, застосування адсорбентів та сульфату натрію. Еналаприлат піддається виведенню за допомогою гемодіалізу. При стійкій брадикардії показано застосування кардіостимулятора, при цьому слід проводити неперервний контроль життєвих показників організму та рівня електролітів у сироватці крові.

Гідрохлортіазид. Найчастішими ознаками передозування є симптоми, обумовлені зниженням рівня електролітів у сироватці крові (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також зневоднення, що виникає внаслідок надмірного діурезу. У випадку застосування серцевих глікозидів гіпокаліємія здатна призвести до збільшення серцевих аритмій.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю. Препарат Берліприл® плюс 10/25 не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності. Препарат протипоказаний у ІІ та ІІІ триместрі вагітності. Епідеміологічні дані стосовно ризику тератогенної дії інгібіторів АПФ у      І триместрі вагітності не дозволяють зробити остаточний висновок, однак ризик подібних ефектів повністю виключити не можна. Хворим, які планують вагітність, рекомендується застосування інших антигіпертензивних засобів, безпека яких доведена під час вагітності, якщо тільки у застосуванні інгібіторів АПФ немає нагальної потреби. У випадку настання вагітності застосування інгібіторів АПФ слід негайно припинити і, за необхідності, розпочати застосування альтернативних засобів. У ІІ та ІІІ триместрі інгібітори чинять токсичний вплив на плід (пригнічення функції нирок, маловоддя, затримка осифікації кісток черепа) та у немовляти (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У випадку необхідності застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності треба перевіряти функцію нирок та осифікацію кісток черепа у плода за допомогою ультразвукового дослідження. Немовлята, матері яких застосовували інгібітори АПФ, повинні перебувати під наглядом з метою виявлення можливої артеріальної гіпотензії.

При тривалому застосуванні гідрохлортіазиду у ІІІ триместрі вагітності можлива фетоплацентарна ішемія та затримка розвитку плода. Також були повідомлення про рідкісні випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії у немовлят, матері яких застосовували гідрохлортіазид невдовзі до пологів. Гідрохлортіазид може зменшувати об’єм плазми та матково-плацентарний кровотік.

Препарат Берліприл® плюс 10/25 протипоказаний у період годування груддю. У людини еналаприл та гідрохлортіазид проникають у грудне молоко. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів під час годування груддю у годуючих матерів супроводжувалося зменшенням або припиненням вироблення молока. Через можливі серйозні небажані реакції у немовлят на обидва активні компоненти цього препарату його застосування припиняють у період годування груддю. У іншому випадку жінкам рекомендують відмовитися від годування дитини груддю.

 

Діти. Застосовувати препарат не рекомендується через відсутність інформації щодо його ефективності та безпеки при застосуванні дітям.

 

 

 

Особливості застосування.

ЕНАЛАПРИЛ.

Симптоматична артеріальна гіпотензія. Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією. При застосуванні еналаприлу ризик її розвитку підвищується при порушенні водно-електролітного обміну, дієти з обмеженням вживання солі, діалізі, діареї або блюванні. Артеріальна гіпотензія спостерігалася у хворих із серцевою недостатністю із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Її ризик вищий у хворих із серцевою недостатністю більш тяжкого ступеня, що пов’язано із застосуванням високих доз петльових діуретичних засобів, гіпонатріємією або порушенням функції нирок. У таких хворих лікування слід починати під суворим медичним спостереженням і під час лікування регулярно контролювати їх стан. Ці рекомендації стосуються і хворих на ішемічну хворобу серця або з ураженням судин головного мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу. При появі артеріальної гіпотензії хворого треба перевести у горизонтальне положення і за необхідності провести інфузію 0,9 % розчину натрію хлориду. Перехідна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого лікування, яке може бути продовжене після нормалізації артеріального тиску на тлі інфузійної терапії.

Стеноз устя аорти та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші судинорозширювальні засоби, інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати хворим із порушенням відтоку крові з лівого шлуночка, а також при кардіогенному шоку та стенозі, що спричинює суттєвий вплив на гемодинаміку.

Порушення функції нирок. При порушенні функції нирок початкову дозу еналаприлу визначають, враховуючи кліренс креатиніну, і далі коригують відповідно до реакції організму на лікування. У таких хворих слід регулярно контролювати рівень калію та креатиніну в сироватці крові. Були повідомлення про розвиток ниркової недостатності на тлі лікування еналаприлом, головним чином у хворих з тяжкою серцевою недостатністю або із захворюваннями нирок, у тому числі зі стенозом ниркової артерії. При своєчасному діагностуванні та адекватному лікуванні ця ниркова недостатність має оборотний характер. У деяких хворих без явної патології нирок спостерігалося збільшення концентрації сечовини та креатиніну у крові, особливо при одночасному застосуванні еналаприлу та діуретичних засобів. У такому випадку може вимагатися зниження дози еналаприлу та/або відміна діуретичного засобу. При цьому, у першу чергу, треба мати на увазі можливість наявності стенозу ниркової артерії.

Вазоренальна артеріальна гіпертензія. Застосування інгібіторів АПФ у хворих з двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. У цьому випадку порушення функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами концентрації креатиніну в сироватці крові. Таким хворим препарат застосовують під постійним медичним спостереженням у низькій дозі, яку поступово обережно підвищують, під контролем функції нирок.

Трансплантація нирки. Клінічний досвід застосування препарату Берліприлâ плюс 10/25 у хворих, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому препарат не  рекомендується даній категорії пацієнтів.

Печінкова недостатність. У рідких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, що починався з холестатичної жовтяниці або гепатиту і закінчувався блискавичним некрозом печінки, інколи з летальним кінцем. Механізм розвитку такого синдрому не з’ясований. Хворим, у яких на тлі лікування інгібіторами АПФ розвивається жовтяниця або суттєво підвищується рівень печінкових ферментів, треба припинити застосування інгібітору АПФ та розпочати відповідне лікування.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у хворих, які застосовували інгібітори АПФ. При нормальній функції нирок та відсутності інших провокуючих факторів нейтропенія виникає досить рідко. Еналаприл слід з обережністю застосовувати хворим  з ураженням судин на тлі колагенових захворювань, при лікуванні імунодепресивними засобами, алопуринолом, прокаїнамідом або при поєднанні цих факторів, особливо у хворих із попереднім ушкодженням нирок. У деяких хворих розвивалися тяжкі інфекційні процеси, які не піддавалися антибіотикотерапії. Під час застосування еналаприлу у таких хворих слід періодично перевіряти лейкоцитарну формулу, при цьому усім хворим рекомендують повідомляти лікарю про будь-які ознаки інфекційного процесу.

Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк. При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, були повідомлення про розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника, гортані. Такий набряк може розвинутися у будь-який час на тлі лікування. У цьому випадку слід негайно припинити застосування препарату               Берліприлâ плюс 10/25, хворий повинен перебувати під медичним наглядом до повного зникнення усіх симптомів. Навіть якщо ангіоневротичний набряк вражає тільки язик, без супутньої дихальної недостатності, треба тривале спостереження за хворим, оскільки застосування  антигістамінних препаратів та кортикостероїдних засобів може бути недостатнім. У рідкісних випадках були повідомлення про летальні випадки через ангіоневротичний набряк гортані та язика. При набряку язика, надгортанника або гортані підвищений ризик обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих, які нещодавно перенесли операцію на дихальних шляхах. У таких випадках необхідно вжити негайних заходів, у тому числі може знадобитися підшкірна ін’єкція розчину епінефрину 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Надалі хворий повинен перебувати під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. У представників негроїдної раси відмічалися більш часті випадки ангіоневротичного набряку порівняно з іншими хворими, які отримували інгібітори АПФ. Хворі з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку іншого походження при застосуванні інгібіторів АПФ підпадають у групу підвищеного ризику щодо цього ускладнення.

Анафілактичні реакції при десенсибілізації отрутою комах. У рідких випадках у хворих, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні десенсибілізації отрутою комах. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітору АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації.

Анафілактичні реакції при аферезі ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). Рідко у хворих, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні аферезу ЛПНЩ з декстрином сульфатом. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу.

Гемодіаліз. Були повідомлення про розвиток анафілактичних реакцій при проведенні гемодіалізу з мембранами високої пропускної здатності (наприклад AN 69) у хворих, які отримували інгібітори АПФ. При необхідності такої процедури рекомендується використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати препарат іншого антигіпертензивного класу.

Хворі на цукровий діабет. Хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні засоби або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ треба попередити про необхідність ретельного контролю рівня цукру у крові для уникнення розвитку гіпоглікемії, особливо у перший місяць одночасного застосування.

Кашель. Були повідомлення про появу ”впертого” непродуктивного кашлю при застосуванні інгібітору АПФ, який припинявся після його відміни, що слід враховувати при проведенні диференційної діагностики причини кашлю.

Хірургічні втручання/анестезія. При виконанні хірургічних втручань або застосуванні наркозу із застосуванням препаратів, що знижують артеріальний тиск, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ за рахунок компенсаторного вивільнення реніну. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії, спричиненої цим механізмом, її усувають за допомогою інфузійної терапії.

Гіперкаліємія. У деяких хворих, які застосовують інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення рівня калію у сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, зниження функції нирок, вік хворого (старше 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі такі, як зневоднення, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз та супутнє застосування калійзберігаючих діуретичних засобів (наприклад спіронолактон, епленерон, тріамтерен, амілорид), калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, а також інших засобів, що призводять до підвищення рівня калію у крові (наприклад гепарин). При застосуванні препаратів калію, калійзберігаючих діуретичних засобів, калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, у хворих з порушенням функції нирок можливе значне підвищення рівня калію у крові. Гіперкаліємія здатна спричинити розвиток тяжких аритмій, у тому числі з летальним кінцем. Якщо застосування вищезазначених засобів з еналаприлом доцільно, лікування треба проводити з обережністю, регулярно контролюючи рівень калію у крові.

Літій. Одночасне застосування еналаприлу та препаратів літію не рекомендується.

Етнічні відмінності. Як і у випадку інших інгібіторів АПФ, у хворих негроїдної раси антигіпертензивний ефект еналаприлу може бути менш виражений, ніж у інших пацієнтів, можливо, через більшу розповсюдженість низького рівня реніну в осіб даної раси.

 

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Порушення функції нирок. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів не завжди доцільно при лікуванні хворих з порушенням функції нирок. Вони неефективні при показниках кліренсу креатиніну 30 мл/хв та нижче (наприклад у хворих з нирковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня). У хворих із захворюваннями нирок застосування препаратів групи тіазидів може загострити азотемію. При порушенні функції нирок можуть спостерігатися кумулятивні ефекти препарату. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною (збільшення фракції небілкового азоту), необхідно ретельно переглянути призначене лікування і, за необхідності, відмінити гідрохлортіазид.

Печінкова недостатність. Препарати групи тіазидів повинні з обережністю застосовуватися у хворих із порушенням функції печінки або її прогресуючим захворюванням, оскільки незначні зміни вмісту рідини та водно-сольового балансу в організмі можуть спричинити печінкову кому.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Препарати групи тіазидів можуть порушувати толерантність до глюкози. У хворих на цукровий діабет може вимагатися зміна дозування пероральних антидіабетичних засобів. Під час застосування препаратів групи тіазидів може проявитися прихований цукровий діабет. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів може призвести до збільшення рівня холестерину та тригліцеридів у сироватці крові, а у деяких хворих може розвинутися гіперурикемія або подагра.

Електролітні порушення. У будь-якого хворого, який застосовує діуретичні засоби, треба періодично контролювати рівень електролітів у плазмі. Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами-передвісниками появи водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, сонливість, запаморочення, неспокій, біль або судоми у м’язах, слабкість у м’язах, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та розлади з боку травного тракту, такі як нудота та блювання. Хоча при застосуванні гідрохлортіазид може виникнути гіпокаліємія, одночасне застосування еналаприлу зменшує цей ефект. Ризик гіпокаліємії більш вірогідний у хворих з цирозом печінки, у хворих з значно підвищеним діурезом, з недостатнім надходженням в організм електролітів, у хворих, які одночасно застосовують кортикостероїдні засоби або адренокортикотропний гормон (АКТГ). У хворих з набряками у спекотну погоду може виникати гіпонатріємія розведення. Дефіцит хлоридів зазвичай помірно виражений та не вимагає терапевтичного втручання. Препарати групи тіазидів можуть знижувати виведення кальцію із сечею та спричинювати оборотне та легке підвищення рівня кальцію у сироватці крові при відсутності відповідних захворювань, що впливають на його метаболізм. При прихованому гіперпаратиреозі може спостерігатися виражена гіперкальціємія. Застосування препаратів групи тіазидів треба припинити перед проведенням досліджень функції паращитовидних залоз. Препарати групи тіазидів можуть збільшувати виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Антидопінговий тест. Гідрохлортіазид, що міститься у цьому препараті, може обумовити хибнопозитивний результат антидопінгового тесту.

Інше. У хворих на бронхіальну астму в анамнезі або без неї можуть виникати реакції гіперчутливості. Також були повідомлення про підвищений ризик посилення або активізації перебігу системного червоного вовчака.

 

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЕНАЛАПРИЛУ ТА ГІДРОХЛОРТІАЗИДУ.

Ризик гіпокаліємії. Застосування цього комбінованого препарату не виключає ризик розвитку гіпокаліємії. Під час його застосування слід регулярно перевіряти рівень калію у сироватці крові.

Поєднання з препаратами літію. Препарат Берліприл® плюс 10/25 не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію через збільшення токсичності останніх.

Лактоза. Цей препарат містить лактози моногідрат, тому його не слід застосовувати хворим з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази або порушення всмоктування глюкози-галактози.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. У деяких хворих під час застосування цього препарату можлива зміна швидкості реакції,  що перешкоджає керуванню автотранспортом та роботі з іншими механізмами або роботі в умовах нестійкої рівноваги. Це найбільш вірогідно на початку лікування, при підвищенні дози або зміні препарату, а також при застосуванні алкоголю під час лікування. Слід пам’ятати, що застосування препарату Берліприл® плюс 10/25 може супроводжуватися запамороченням та слабкістю.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

ЕНАЛАПРИЛ.

Калійзберігаючі діуретичні засоби або препарати калію. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену діуретичним засобом. Калійзберігаючі діуретичні засоби (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій можуть призвести до значного збільшення рівня калію у сироватці крові. Якщо внаслідок гіпокаліємії показано одночасне застосування цих препаратів, то їх слід застосовувати з обережністю та регулярно контролювати рівень калію у крові.

Діуретичні засоби (групи тіазидів та петльові діуретичні засоби). Попереднє лікування високими дозами діуретичних засобів може призвести до зневоднення та виникнення небезпеки артеріальної гіпотензії на перших етапах терапії еналаприлом. Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом відміни діуретичних засобів, збільшенням кількості солі та рідини, що вживається, шляхом застосування еналаприлу у низьких початкових дозах.

Трициклічні антидепресантні засоби/нейролептичні засоби/анестетичні засоби/наркотичні засоби. Можливе значне зниження артеріального тиску при одночасному застосуванні наведених вище засобів з інгібіторами АПФ.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). При тривалому застосуванні НПЗЗ можливе послаблення антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Сполучення НПЗЗ (у тому числі інгібіторів ЦОГ-2) та інгібіторів АПФ супроводжується адитивним ефектом у вигляді підвищення рівня калію в сироватці крові та може призвести до погіршення функції нирок. Як правило, ці ефекти мають оборотний характер. У рідкісних випадках розвивається гостра ниркова недостатність, особливо у хворих із порушенням функції нирок, наприклад у літньому віці або у хворих зі зменшеним об’ємом циркулюючої крові, у тому числі внаслідок інтенсивного застосування діуретичних засобів.

Препарати золота. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, з препаратами золота, призначених для ін’єкційного введення (натрію ауротіомалат), були повідомлення про виникнення рідкісних нитроїдних реакцій, що супроводжуються такими симптомами, як припливи до обличчя, нудота, блювання, артеріальна гіпотензія.

Симпатоміметичні засоби. Можливе послаблення дії інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні засоби. За даними епідеміологічних досліджень одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних засобів (інсуліну або пероральних засобів) може супроводжуватися значним зниженням рівня глюкози у крові та підвищенням ризику розвитку гіпоглікемії. Це найбільш вірогідно у перші тижні такого лікування та при порушенні функції нирок.

Етанол. Дія інгібіторів АПФ посилюється.

Ацетилсаліцилова кислота/тромболітичні засоби/засоби групи бета-блокаторів. Одночасне застосування еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними засобами та бета-адреноблокаторами небезпеки не становить.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Амфотерицин В (при парентеральному застосуванні)/карбеноксолон/кортикостероїдні засоби/кортикотропін (АКТГ)/проносні засоби стимулюючої дії. При одночасному застосуванні цих засобів з гідрохлортіазидом можливі електролітні порушення, зокрема гіпокаліємія.

Етанол/засоби групи барбітуратів/наркотичні аналгетичні засоби. Можливе посилення ортостатичної артеріальної гіпотензії.

Антидіабетичні засоби (пероральні засоби, інсулін). Можливе послаблення цукрознижувальної дії під впливом гідрохлортіазиду.

Солі кальцію. При одночасному застосуванні з препаратами тіазидової групи можливе підвищення рівня кальцію в сироватці крові через зменшення його виведення.

Серцеві глікозиди. На тлі можливої гіпоглікемії, спричиненої гідрохлортіазидом, збільшується ризик розвитку інтоксикації препаратами наперстянки.

Холестерамін та колестипол. Ці засоби можуть зменшувати всмоктування гідрохлортіазиду. Діуретичні засоби сульфонамідної групи треба застосовувати не менш ніж за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування холестираміну або колестиполу.

Недеполяризуючі міорелаксантні засоби (наприклад тубокурарину хлорид). Гідрохлортіазид може посилювати їх дію.

Препарати, що можуть спричинювати двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію. Через підвищений ризик розвитку гіпокаліємії слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з препаратами, що можуть спричинювати двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію (наприклад, деякі антиаритмічні засоби, деякі нейролептичні засоби) та іншими препаратами, що можуть призводити до такої форми аритмії.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Можуть послаблювати діуретичну, натрійуретичну та антигіпертензивну дію діуретичних засобів тіазидового ряду.

Імунодепресантні засоби/кортикостероїдні засоби системної дії/прокаїнамід. Можливе зниження кількості лейкоцитів, лейкопенія.

Цитостатичні засоби (наприклад циклофосфамід, фторурацил, метотриксат). Можливе посилення токсичної дії на кістковий мозок, зокрема розвиток гранулоцитопенії, через погіршення виведення цих засобів нирками, спричиненої гідрохлортіазидом.

Засоби для лікування подагри (наприклад, алопуринол, бензбромарон). Може бути потрібне збільшення дози цих засобів, оскільки гідрохлортіазид підвищує рівень сечової кислоти у крові.

Клінічні лабораторні дослідження. Гідрохлортіазид може впливати на результати проби з бентиромідом. Діуретичні засоби тіазидової групи  можуть знижувати у сироватці крові концентрацію йоду, що зв’язаний з білками, при відсутності інших ознак ураження щитовидної залози.

 

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЕНАЛАПРИЛУ/ГІДРОХЛОРТІАЗИДУ.

Інші антигіпертензивні засоби. При одночасному застосуванні можливо посилення гіпотензивних ефектів еналаприлу та гідрохлортіазиду. При поєднанні з нітрогліцерином, іншими нітропрепаратами або судинорозширювальними препаратами можливе подальше значне зниження артеріального тиску.

Літій. Були повідомлення про оборотне збільшення рівня літію у сироватці крові та його токсичності при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Діуретичні засоби тіазидової групи можуть ще більше підвищувати ризик розвитку токсичної дії літію, що вже має місце на тлі застосування інгібіторів АПФ. Тому комбінований препарат еналаприлу/гідрохлортіазиду не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію, а за необхідності такої терапії слід ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.

 

Фармакологічні властивості.

Берліприл® плюс 10/25 – це комбінований препарат, до складу якого входить інгібітор АПФ – еналаприл та антигіпертензивний діуретичний засіб – гідрохлортіазид.

Фармакодинаміка.

 

ЕНАЛАПРИЛ.

Еналаприлу малеат – це сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного 2 амінокислот –          L-аланіну та  L-проліну. Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) являє собою пептидил-дипептидазу та каталізує перетворення ангіотензину І у ангіотензин ІІ, що чинить вазопресорну дію. Після всмоктування еналаприл гідролізується  з утворенням еналаприлату, який, у свою чергу, пригнічує АПФ. Це призводить до зменшення рівня ангіотензину ІІ у плазмі крові та подальшого збільшення активності реніну у плазмі крові (внаслідок блокування механізму від’ємного зворотного зв’язку з вивільненням реніну) та зменшення секреції альдостерону. Структура АПФ не відрізняється від кінінази ІІ, таким чином, еналаприл може блокувати розпад брадикініну – потужного вазодилататора. Однак клінічна значущість цього ефекту ще не з’ясована. Антигіпертензивна дія еналаприлу, у першу чергу, пов’язана з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, але препарат знижує артеріальний тиск і у хворих з низькореніновою формою гіпертензії. Застосування еналаприлу хворим на артеріальну гіпертензію супроводжується зменшенням артеріального тиску у горизонтальному та вертикальному положенні тіла без суттєвого збільшення частоти серцевих скорочень. У рідкісних випадках це супроводжується ортостатичною гіпотензією. У деяких хворих оптимальне зниження артеріального тиску відбувається тільки через кілька тижнів лікування. Раптове припинення терапії не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску. Достатнє пригнічення активності АПФ зазвичай спостерігається через 2-4 тижні при застосуванні препарату 1 раз на добу перорально. Антигіпертензивна дія проявляється вже протягом години після прийому, але максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин. Тривалість дії препарату залежить від його дози. Однак при застосуванні рекомендованих доз гіпотензивний та гемодинамічний ефекти зберігаються не менше 24 годин. При оцінці гемодинаміки у хворих з ессенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зменшенням опору периферичних судин та збільшенням серцевого викиду з мінімальною зміною частоти серцевих скорочень. Після застосування еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку, тоді як швидкість клубочкової фільтрації залишалася незмінною. Затримки натрію та води при застосуванні еналаприлу не помічено. Однак у хворих з попередньо низькою швидкістю клубочкової фільтрації цей показник може збільшуватися на тлі лікування. У короткочасних клінічних дослідженнях, проведених на хворих із порушенням функції нирок та супутнім цукровим діабетом або без нього, спостерігалося зменшення альбумінурії, протеїнурії та екскреції IgG із сечею після застосування еналаприлу. При одночасному застосуванні з діуретичними засобами тіазидової групи антигіпертензивна дія еналаприлу посилюється. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, пов’язаної із застосуванням діуретичних засобів тіазидової групи.

 

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Гідрохлортіазид – це діуретичний засіб тіазидового ряду, що чинить сечогінну дію за рахунок пригнічення реабсорбції натрію у кортикальному сегменті ниркових канальців. Він посилює виведення натрію та хлору та, меншою мірою, калію та магнію, збільшуючи об’єм сечі та сприяючи зниженню артеріального тиску. Сечогінний ефект препарату завзичай проявляється через 2 години після перорального застосування, досягає максимальної дії через 4 години та триває протягом 6-12 годин. При досягненні певної дози збільшення терапевтичного ефекту діуретичних засобів тіазидового ряду припиняється, тоді як тяжкість небажаних реакцій збільшується. При відсутності ефекту збільшення дози препарату більше рекомендованої не дає бажаного результату і супроводжується численними небажаними реакціями.

 

ЕНАЛАПРИЛ/ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Проведені клінічні дослідження довели, що одночасне застосування еналаприлу та гідрохлортіазиду спричинює більшу антигіпертензивну дію, ніж їх монотерапія. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, обумовленої гідрохлортіазидом.

Фармакокінетика.

ЕНАЛАПРИЛ.

Абсорбція. Після перорального застосування еналаприл швидко всмоктується і його максимальна концентрація у сироватці крові спостерігається протягом години. Виходячи із вмісту еналаприлу у сечі, ступінь його всмоктування після перорального застосування у формі таблетки становить приблизно 60 %. Вживання їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Після всмоктування еналаприл швидко та у значних кількостях гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітору АПФ. Максимальний рівень еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 години після перорального застосування еналаприлу у вигляді таблетки. Ефективний період напіввиведення для еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу становить 11 годин. При нормальній функції нирок рівнозважена концентрація еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 доби після початку його застосування.

Розподіл. У діапазоні терапевтичних концентрацій ступінь зв’язування еналаприлату з білками крові людини не перевищує 60 %.

Біотрансформація. Еналаприл не піддається суттєвим метаболічним перетворенням за виключенням конверсії в еналаприлат. Еналаприлат виводиться, головним чином, нирками. У сечі визначаються еналаприлат, на долю якого припадає 40 % від застосованої дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20 %).

Порушення функції нирок. Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується при нирковій недостатності. При легкій або помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну –                 40-60 мл/хв) AUC (площа під кривою “концентрація-час”) еналаприлату у стані рівноваги при дозі 5 мг 1 раз на добу приблизно у 2 рази вища, ніж при нормальній функції нирок. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) AUC збільшується приблизно у 8 разів. У таких хворих при багаторазовому застосуванні еналаприлу малеату подовжується ефективний період напіввиведення еналаприлату та збільшується час досягнення рівноваги.

 

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Після перорального застосування гідрохлортіазид досить швидко всмоктується в об’ємі 80 % від застосованої дози. Вживання їжі не впливає на його всмоктування. Максимальний рівень у плазмі крові досягається через 2-5 годин. Приблизно 50-60 % гідрохлортіазиду зв’язується з альбуміном, але більша його частина накопичується в еритроцитах. Середній період напіввиведення становить 5-15 годин. Гідрохлортіазид виводиться нирками практично у незміненому стані ( > 95 %).

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості. Пласкі з обох боків світло-жовті таблетки, зі скошеними краями і насічкою для поділу з одного боку.

Насічка для поділу призначена виключно для того, щоб розділити таблетку навпіл для полегшення її ковтання, а не для її поділу на рівні дози.

 

Термін придатності. 3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності!

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 °С! Для захисту від попадання вологи препарат зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. 10 таблеток у блістері; по 2 або по 3 блістери у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробники.

Виробництво “in bulk”, контроль серій:

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ (МЕНАРІНІ ГРУП).

Місцезнаходження. Темпельхофер Вег 83, 12347 Берлін, Німеччина.

 

Кінцеве пакування, контроль та випуск серій:

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ (МЕНАРІНІ ГРУП).